В моїй голові так багато думок, що час їм надати якоїсь форми. Інакше я просто з'їду з глузду.
Думки заважають мені спати. Насолоджуватись життям. Псують не тільки настрій, але й показують життя у постійно сірих та темних тонах. Нічого не буде добре, як ти смієш радіти/жити/думати інакше, коли в твоїй країні війна. Ти втекла й тепер на щабель нижче, ще й називаєш себе українкою, а до того взагалі толерувала російське, та й як можеш щось говорити на тему війни, не переживши жодного "прильоту".
Ця токсична жижа щоденно роз'їдає мої мізки, не даючи навіть написати щось тут (люди під вибухами сидять, а ти в безпечній Польщі щось будеш писати, давай ще напиши, як ти радієш/страждаєш) або піти до спеціаліста (ну давай, розкажи психологу чи психотерапевту, що знаходиться в Україні про свої проблеми, смішна). І тут коло так би мовити замкнулося.